Світ у 2030 році: нове мислення, нова економіка, нові кордони.
На зустрічі CEO Club із Валерієм Пекарем, підприємцем та співзасновником платформи Нова Країна, спробували зануритись у майбутнє та розглянути різні сценарії його розвитку.
ЗАМЕТКИ CEO CLUB
Инсайты, материалы и новости из окружения лучших СЕО страны.
О работе и жизни для тех, кто управляет бизнесом.
Новий рік найкраще починати з розмови про майбутнє. І ми спробуємо зануритися у 2030 рік. Насправді це досить умовна річ: порахуйте, скільки років вам було 12 років тому, додайте 12 років до вашого нинішнього віку, і ви побачите великий інтервал людського життя. Хоча 12 років пролітають дуже швидко.

Отже, яким є майбутнє? Думки відрізняються: хтось бачить його оптимістичним, яскравим і гарним; а є ті, хто уявляє все в темних тонах. Є і третій варіант — щось не погане, але і не хороше: проміжне. Правда полягає у тому, що всі три варіанти є одночасно можливими. Ми маємо чітко усвідомлювати, що одного майбутнього для усіх бути не може.

Написано сотні книжок про те, що сучасний світ, — світ прогресу, капіталу, науково-технічної революції і так далі — перебуває у кризі. Епоха науки, прогресу, капіталізму, лібералізму і демократії — в занепаді: економічному, екологічному, політичному, ціннісному, демографічному, освітньому, управлінському. Дослідники вважають, що це не просто криза, а народження нового світу.
Майбутнє настає не для всіх
Аби зрозуміти, що ж це за світ, потрібно розглянути поняття «фазові переходи» і те, як суспільство може переходити з одного стану в інший. Отже, розпочалося усе десь 70 000 років тому — когнітивна революція, що характеризується появою сучасної людини, мови та соціальних навичок, потім — неолітична революція (приблизно 12 000 років тому): поява організації, сільського господарства, міст, держав, релігій, розшарування суспільства.

Далі, приблизно 2500 років тому, стався ще один базовий перехід, названий «осьовий час», і не по всій Землі, а лише в кількох місцях: відбувається ще більше розшарування суспільства. І наступний фазовий перехід, що починається всього 500 років тому, — індустріальна революція, що включає науково-технічну революцію, промислову революцію, релігійні реформації, появу капіталізму, гуманізму, націоналізму.
Ми живемо в часи наступного, четвертого фазового переходу. Зверніть увагу на роки: проміжок між фазовими переходами скорочується, як і тривалість переходів.

Що ж змінюється під час фазового переходу? Усе: технології, економічні відносини, культура, політичні системи, організації, управління, лідерство, мислення, духовність, сприйняття часу, віку, гендеру, роботи, дозвілля, справедливості, любові тощо. І тут доречною буде така теза — майбутнє настає не для всіх.

Щоб потрапити на наступний щабель, треба перебувати на попередньому, або принаймні рухатися у його бік. Є першопрохідці і є ті, хто швидко запозичує і наздоганяє.

Наприклад, візьмемо до уваги останній фазовий перехід — модернізацію. Де зародилися індустрія, капіталізм, нова культура, нова релігія? У Північній Італії, Голландії, Англії — це три лідери переходу, а далі були успішні послідовники: Шотландія, Німеччина, Франція, Іспанія, Швеція, Данія. Пізніше це запозичили Японія, а вже у ХХ сторіччі — Південна Корея.

Не дуже успішними послідовниками є, наприклад, Україна і Китай. Китай дуже стрімко розвиває технології і економіку, і повністю законсервував політику й ідентичність. А Україна — навпаки: розвиває усі сфери, але настільки повільно, що іноді здається, що ми просто «лежимо у правильному напрямку».
Кожний ресурс врешті потрапляє в руки того, хто його ефективніше використовує
Дослідники дотримуються думки, що для країни краще рухатися повільно, але інтегрально, ніж рухатися дуже швидко, але «однією ногою», іншою ж бути прикутою до місця.

Далі, є «жертви катастрофи»: ті, що рухалися уперед і, не досягнувши результату, упали і більше не піднялися. Типовий приклад такої країни — Аргентина. Сто років тому вона була п'ятнадцятою за економічними показниками, сьогодні перебуває в середині другої сотні.

Є і «лінивці», що не дуже поспішають, наприклад, Марокко. А є ще ізольовані: ті, що нічого не помітили і не зрозуміли — австралійські аборигени, народи Крайньої Півночі тощо.

Ті, хто попереду, мають майбутнє, ті, хто позаду, – просто його не мають. Виходить так, що кожен фазовий перехід є причиною більшого і більшого розшарування суспільства. Ось декілька прикладів. Розгляньте список: Швеція (крок у майбутнє), Польща (активний модерн), Україна (наздоганяє модерн), Кенія (на крок позаду), Зімбабве (на два кроки позаду), Афганістан (відсутність державних інституцій), бушмени (втратили власну країну).

У цьому списку людських спільнот спостерігається величезний розрив по всіх показниках між кожними двома сусідніми. Тут працює один закон, характерний і для бізнесу, і для особистого життя: кожний ресурс врешті потрапляє в руки того, хто його ефективніше використовує.
Отже, який він, — новий світ? Про технології базово все відомо: роботи, штучний інтелект, політ на Марс, майже безкоштовні енергія та продукти, біотехнології, візуальна та доповнена реальності, дрони.

Варто лише звернути увагу на те, що відновлювана енергетика, розподілення мережі, збалансоване споживання і всі новітні технології, пов'язані з енергетикою, суттєво зменшують вартість енергії у провідних країнах світу. А енергія складає велику частку собівартості будь-якої продукції, від яблук до телефонів Apple.

Поєднавши тренди, побачимо: роботи зі штучним інтелектом на дешевій електроенергії виробляють достатньо якісні дешеві речі. Це зовсім нова картина світової економіки.

Оскільки ми вже говорили, що майбутнє настає не для всіх, то бачимо, що з'явиться (як на кожному фазовому переході) величезний розрив між тими, для кого майбутнє настає, і тими, для кого не настає. Пропоную ці дві частини світу назвати Ойкумена та Околиця. Ойкумена — світ майбутнього, а Околиця — світ, де майбутнє не настало.
Визнання незнання — перший крок до знання
Розгляньмо загальні тренди, які наразі є невідворотними для Ойкумени: світ без кордонів, дешеві та якісні блага, вироблені на дешевій енергії роботами та штучним інтелектом.

У цьому світі можна буде не працювати, тож ставлення до роботи призведе до нового класового розшарування: активний клас — нетократи, освічені пасіонарії (підприємці, винахідники, митці, дизайнери, журналісти, священики, лікарі, психологи, вчителі тощо, капіталом яких є знання і репутація) та пасивний клас, консьюмтаріат: люди, що мають мінімальний гарантований дохід (базовий рівень споживання в обмін на лояльність).

На противагу Ойкумені є Околиця, де нічого не зміниться, бо майбутнє так і не настало: бідність, неграмотність, інституційна неспроможність, недоступність дешевих благ (відсутність інституцій не дозволяє розподіляти навіть гуманітарну допомогу), битви за місце біля «годівниці», заздрість через доступ до розважального контенту і новин, релігійний фанатизм і карго-культи (магічна імітація).
Які ж причини такого розриву між Ойкуменою та Околицею? Усе досить просто: освіта та інституції. Усі розуміють важливість освіти, але інституції не менш важливі, адже вони створюють для освічених людей поле праці. Освіта без інституцій створює лише еміграцію.

Як географічно розміщені Ойкумена та Околиця? Будуть території Ойкумени з анклавами Околиці, території Околиці з анклавами Ойкумени, при цьому існує кордон між цими світами, що слугує мембраною.

Будь-який мешканець Ойкумени легко потрапляє в Околицю як турист, дипломат, журналіст, дослідник, підприємець чи волонтер. З Околиці в Ойкумену потрапити майже неможливо. Окрім чітко виражених двох частин світу, є ще сіра зона між Ойкуменою та Околицею, для якої характерні перемішаність кварталів: там, де живуть багаті, освічені та підключені, і там, де живуть бідні, неосвічені і непідключені, а між цими кордонами стіни, які можна побачити сьогодні, наприклад, в Йоганнесбурзі.

Для позначення економіки Ойкумени часто використовують термін «посткапіталізм», але він не несе смислового наповнення. Тому намагаються розкрити сутність нових економічних відносин, називаючи їх «економіка розподіленого володіння» (sharing economy), «вікіноміка», «дарономіка», «економіка "відкритого коду"» тощо. Ключовим ресурсом магнатів цієї економіки: Facebook, Airbnb, Uber, Wework та інших є соціальний капітал (відносини, репутація) та великі дані.

В цій економіці вартісним і цінним лишатиметься тільки те, що не можна скопіювати, завантажити і роздрукувати на 3D-принтері: враження, персональні трансформації.
Ось декілька правил для посткапіталізму:
1
Бути суб'єктом, а не об'єктом (бути «тим, хто робить», а не «тим, з ким роблять»);
2
Жодних ієрархій (тут вони не працюють);
3
Ви не керуєте структурами, процесами чи проектами, — ви будуєте відносини;
4
Гроші «пахнуть» тим місцем, звідки вони взялися (погана репутація призводить до серйозного падіння бізнесу);
5
Виробляйте сенс (хто виробляє сенс, той володіє світом);
6
Робіть усе навпаки (не так, як це роблять капіталісти);
7
Володійте ключовою точкою (де всі зустрічаються, перетинаються, усі взаємопов'язані, як Facebook чи Uber);
8
Будьте відкритими;
9
Давайте доступ на рівних (peering);
10
Вмійте ділитися (sharing);
11
Думайте глобально, дійте локально;
12
Усі мають отримувати задоволення: співробітники, клієнти, громади;
13
Включайте людей у виробництво, фінансування та володіння;
14
Будуйте площі, а не палаци (відкриті, а не закриті);
15
Відмовтеся від прав власності на «важкі» активи;
16
Будуйте навколо себе середовище довіри.
За останні 30 років людство зробило величезні прориви у фізичних технологіях: швидкісний інтернет, комп'ютери, політ на Марс, потужні батареї, атомна енергетика тощо. Втім, у гуманітарних технологіях такого прориву не відбулося. Ми не розуміємо, що таке людська природа, мислення, навчання, творчість, сон, ми досі мало знаємо, що таке людське тіло.

Зрештою, медицина зізналася, що насправді їй дуже мало відомо. І це добре, адже визнання незнання — це перший крок до знання. Саме у цій сфері і будуть величезні прориви, а отже, ми дізнаємося про нові способи комунікації, прийняття рішень, спільного мислення та відчування, творчої взаємодії, самовираження.

Ці нові технології будуть доступні лише для тих, хто живе в Ойкумені. Одна з нових гуманітарних технологій — це нова управлінська культура, що характеризується відсутністю традиційних ієрархій та лідерства. Натомість вона побудована на принципах відкритості і рівного доступу. Водночас там, де лишається капіталізм, лишаються і притаманні капіталізму способи управління та управлінські культури: корпорації, ієрархії і т. д.
У майбутньому більшість функцій держави на себе візьмуть громади
Тепер кілька слів про мислення Ойкумени. Воно має в основі цінності гармонії та спільного розвитку, взаєморозуміння, турботи, толерантності. Людей з таким мисленням уже багато, навіть в Україні, що у своєму розвитку значно відстає від передових країн (у нас частка такого населення становить в середньому 5%, а у скандинавських країнах — більше половини).

По-друге, це розумне і помірковане споживання. Далі — терпимість до розбіжностей та рівний доступ, недовіра до загальноприйнятих традицій, нездатність до агресії, але готовність до захисту. До речі, країни, що мають найбільший відсоток поширення нового мислення, мають найвищий індекс щастя. Це скандинавські країни, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Голландія.

Люди з новим мисленням — космополіти та толерантофіли, прихильники постійних змін, схильні до постійних рефлексій та усвідомленого життя. У світі, де гроші майже нічого не важать, натомість цінуються статус, репутація, насолода, досвід.

Люди Ойкумени живуть довгим, активним і якісним життям завдяки здоровому способу життя, постійному моніторингу стану здоров'я та ранній діагностиці, а також індивідуалізованому неруйнівному медичному втручанню.
Найбільшою проблемою кожного фазового переходу була і лишається освіта: нема розуміння, чого навчати наступне покоління, хоч і відомо, що всі знання до базового переходу точно не знадобляться.

Список ключових навичок, що замінюють традиційні знання у сучасному світі, сформульований Всесвітнім економічним форумом у Давосі: критичне мислення, проактивне пізнання, креативність, прикладна уява, емпатія, комунікація тощо. Що натомість роблять в Околиці? Примушують, як і в часи до Google та Вікіпедії, вчити підручники напам'ять.

Звичайно, фазовий перехід неможливий без змін у сімейному житті. Ми вважаємо, що нинішня форма сім'ї існувала вічно, а насправді сучасна сім'я існує всього кілька сотень років. Отже, якою буде сім'я майбутнього?

Перш за все, відбудеться зниження важливості спільного управління власністю, адже це епоха «цифрових кочівників» з доступом замість володіння. Місце, що звільниться від спільного управління власністю, заповниться збільшенням любові й турботи. Але оскільки старі форми життя не зникають, все стає тільки різноманітнішим, то сучасна сім'я, до якої ми звикли, також продовжить своє існування.

У майбутньому більшість функцій держави на себе візьмуть громади, вони «з'їдають» державу знизу, а міжнародні організації, що також перебирають на себе державні функції, — згори. У держави лишиться лише незначний обсяг функцій.
Отже, які існують сценарії розвитку майбутнього? Відповідь проста: різні країни мають різні сценарії і реалізують різні стратегії.

Перша можлива стратегія — бути першопрохідцем: йти в майбутнє, формувати нові бізнес-моделі, нові політичні структури, інституції (такими країнами є, наприклад, скандинавські).

Друга стратегія — наздоганяти (як Україна).

Третя стратегія — частковий розвиток із перекосами, наприклад, розвивати економіку та законсервувати політику (Китай).

Ще один варіант стратегії — повна консервація (ряд арабських країн).

І остання стратегія — архаїзація, тобто рух у минуле, який ми можемо спостерігати на прикладі Росії.

А що ми маємо в сірій зоні? Обирати певну стратегію — тут це відповідальність кожної людини і кожної сім'ї. Кожен сам обирає: бути нетократом і жити у XXI сторіччі, бути людиною індустріальної епохи XX сторіччя чи стати волоцюгою і жити у давньому минулому.
CEO Club Ukraine
CEO Club Ukraine — закрытый бизнес-клуб, объединяющий СЕО и собственников среднего и большого бизнеса для развития, общения и сотрудничества.
Будет интересно почитать