Еліти та псевдоеліти. Як створити українську еліту. Cергій Пролеєв
На зустрічі CEO Club із Сергієм Пролєєвим, доктором філософських наук, професором, обговорили концепцію та історію появи еліт*, роль дискурсу еліт для розуміння суспільства, еліту як особливий вид соціальної динаміки та багато іншого. Ділимось найцікавішими тезами.
Плутанина понять
У сучасному світі, зокрема в Україні, елітою часто називають верхівку суспільства чи суспільної групи — політичну, економічну, академічну. Якщо людина займає високий статус чи посаду, її автоматично зараховують до еліти.
Таке сприйняття еліт випливає з того факту, що в суспільстві є різні сили і групи, і деякі з них посідають провідні позиції. Вони формують напрямок розвитку суспільства, задають стандарти, ухвалюють рішення. Прийнято вважати, що так було у всі часи та у всіх суспільствах, тому явище еліт сприймається як природне. Але таке уявлення далеке від істини, оскільки в сучасному розумінні еліти виникли не так давно. Розгляньмо докладніше.
Чи були еліти в давньому Єгипті?
В історії цивілізації переважно існували суспільства ієрархічного типу. Такого явища, як правляча верхівка, в цих суспільствах не було. Навіть фараони та жреці були вторинними — головними вважалися ті ролі, які вони відігравали. Це жорстка структура, де кожному приписані конкретне місце та функція. Наприклад, касти в Індії означають більше ніж просто ієрархічні прошарки. Це наперед визначені ролі, приписи, можливості, які не змінюються від народження до смерті.
Такі соціальні структури були виправдані для того часу, тому що в основі давніх цивілізацій лежали іригаційні системи. Виживання суспільства залежало від належного функціонування систем зрошування, збору та зберігання врожаю. Тому суспільство ставило кожного на визначене місце з приписаною роллю та функцією.
Особисті якості людини не мали значення. Навіть життя фараона підлягало ритуалу: з одного боку, він володар, а з іншого — сакральна жертва. Поганого фараона або фараона, що, як вважалось, приносив нещастя країні, могли прибрати. Таке суспільство у своїй соціальній динаміці відтворювало міфи.
Доба Середньовіччя
Наступну епоху представляли різноманітні за структурою станові суспільства. Класичний приклад — феодальне суспільство. На перший погляд може скластися враження, що лицарі, феодали чи знать уже становили еліту. Проте ієрархія будувалась на принципі співзалежності, який означав взаємне служіння та взаємні обов'язки. Феодал залежав від васала і навпаки. Ролі були прописані вже в рамках станів.
Хрестоматійне уявлення про свавілля феодалів є перебільшенням. Вони встановлювали свої правила, які були їм на користь, але й виконували їх. Відомий приклад закону, введеного феодалом: якщо вісь підводи торкається його землі, то вантаж стає його власністю. Землевласник спеціально розбивав дороги, щоб колеса ламались, але якщо підвода витримувала, то він не міг просто забрати вантаж силою.
Суспільства взаємного служіння характеризує правовий договір. Але не можна сказати, що феодали були елітою. Система відтворювала саму себе і не прогресувала.
Поява еліт
Еліти переважно з'являються в епоху модерну в суспільствах, де основним соціальним гравцем стає індивід. «Переважно», тому що схожі явища були і в античні часи. Прикладом частково є давньогрецький поліс, основа європейської цивілізації. Але здебільшого можливість для становлення еліт виникає в суспільствах, де знищується становий устрій. Це зробили буржуазні революції. Тобто, в сучасному розумінні терміну, вік еліт складає близько 200-250 років.
Еліти — це такий тип соціальної динаміки, яка ґрунтується на індивідуальних якостях кожного суб'єкта. Сам індивід є головним гравцем, персонажем. Відповідно, з'являється новий тип розвитку, в основі якого лежить вища ефективність діяльності людини. Статус особи визначається її діяльністю, а тому елітою є найбільш успішні у своїх сферах люди.
Критерії, що визначають еліту
- Пріоритет суспільного блага. Це люди, які у своїй діяльності віддають пріоритет суспільному благу, а не власному інтересу. Місце для егоїзму теж є, але в межах виживання. Коли задачі виживання вирішені, людина фокусується на суспільних благах — дорогах, екології, обороні, медицині тощо.
- Компетентність. Ці люди найкращі в тому, що вони роблять. Тому до бізнес-еліти належить не найбагатший бізнесмен, а найбільш вмілі підприємці. До військової еліти може належати не генерал, а лейтенант, який значно професійніше володіє військовим ремеслом. Можна бути академіком, але не належати до інтелектуальної еліти. Компетентність у цих прикладах виявляється в ефективному управлінні бізнесом, веденні бою чи науковій діяльності.
- Соціальна відповідальність. Окрім особистої відповідальності за слова та вчинки, представник еліти діє публічно — наприклад, говорить про проблему, аналізує її причини та пропонує нове бачення реальності та кроки для його досягнення (або реалізації). Він не може цього не робити.
- Спільнота. Елітою не можуть бути одинаки, навіть визначні особистості. Вона є активною групою індивідів, які взаємодіють між собою та із суспільством.
- Власний етос. Еліта має власні морально-етичні правила, звички, цінності та норми поведінки, які стають нормативними для всієї спільноти — тобто еліта формує зразки поведінки. Можна сказати, що еліта є рольовою моделлю для суспільства.
- Креативність. Еліти генерують змісти, перспективи, відкривають нові можливості для суспільства в цілому. Вони зорієнтовані не на відтворення наявної системи, а на створення нової, більш ефективної. Основною роботою еліт є конструювання майбутнього.
Важливі ремарки:
- Повага суспільства дуже потрібна елітам. Їх підживлює схвалення суспільства або його прошарків. Основний капітал еліти це не гроші, титули чи посади, а репутація!
- Не варто ідеалізувати еліти. Це живий організм, який може «костеніти», старішати, деградувати.
Псевдоеліта та антиеліта
Еліти, повертаючись до хибного їх розуміння, — це не обов'язково люди на найвищих позиціях у суспільстві. Так, ці посади призначені для еліти, але не факт, що їх отримують її представники. Наше суспільство є найбільш яскравим прикладом.
Псевдоеліта — це ті, хто незаслужено займає посади, які мали б належати еліті. В Україні утворилась скоріше антиеліта, яка цілеспрямовано протидіє формуванню справжньої еліти та потраплянню її представників на провідні ролі в суспільстві.
У хворому суспільстві еліти відсутні. І навпаки — відсутність еліт є ознакою хвороби суспільства. Дегенеративна система, в якій відбулась узурпація влади та власності обмеженим колом осіб, перешкоджає розвитку та загрожує соціальним колапсом. «Корпорація» можновладців усіма засобами береже свій статус та реплікує (відтворює) саму себе — як станове, феодальне суспільство. Поки є узурпація влади та власності, система не дасть діяти навіть найкращим індивідам.
Ситуація в Україні
Особливість української ситуації — це відсутність еліт: практично відсутні орієнтири на спільне благо та соціальна відповідальність.
Нормально, що у кожного є власні інтереси. Але суспільство більше за суму його складових. Це єдине ціле, яке не статичне. Суспільство є цілим лише настільки, наскільки воно рухається вперед, наскільки воно має перспективу. Важливим є смисловий горизонт, за яким це суспільство існує.
У модерному суспільстві смисловий горизонт – це відкрита перспектива розвитку. Це те нове, чого ми прагнемо досягти. З огляду на потребу цілісності суспільства та забезпечення його розвитку, необхідні люди, які зорієнтовані на спільне благо.
Наявність політичної антиеліти видно на конкретних особистостях і їхніх діях. Участь у політиці будується на експлуатації владних позицій для реалізації приватних інтересів. Це індивідуальний та колективний егоїзм клану чи корпорації можновладців. Їхнім інтересам підлягає все функціонування політичної системи.
Ця ситуація є не стільки питанням еліт, скільки системи. Якщо немає дієвої політики та політичної системи, то немає і людей, які стверджують у своїй діяльності інтерес спільного блага — державний, суспільний інтерес. Тому, опинившись на посадах, які вимагають діяти в державних інтересах, вони використовують їх для своїх корисливих цілей.
Псевдоеліта веде псевдополітику. Це демонструють і «програми» політичного розвитку кандидатів і партій. Те, що виставляється, не має на меті його реалізацію, а тільки перемогу на виборах для отримання політичної позиції.
На жаль, суспільство є толерантним до псевдоеліт, а несприйняття ним чинної політичної еліти не означає конструктивності його дій. Інстинктивне прагнення, спрямоване на зміну можновладців, правильне, а от вибір — не дуже.
У США діє політична система із запобіжниками. При ній навіть ідіот не зміг би довести ситуацію до катастрофи. В Україні такої системи немає, і особистості якості можновладців відіграють визначальну роль.
Можна констатувати, що Україна стала державою, де влада та власність узурпована корпорацією можновладців. Зрощення влади та власності — це характеристика архаїчних суспільств. Коли є можливість приростити власність за рахунок владних повноважень, влада стає найбільш вигідним підприємством, яке дає доступ до ресурсів, власності, ренти. В модерних суспільствах влада та власність є автономними. Якщо немає автономії власності — рука влади завжди може її перерозподілити.
Схожі проблеми з наявністю еліт є в інтелектуальній сфері, бізнесі, мистецтві тощо. З одного боку, у всіх групах є багато гідних людей. Але їх наявність не змінює сутності явища — це кандидати в еліту, але вони її не становлять.
Як створити українську еліту?
Модерне суспільство без еліт розвиватись не може. Взаємодія еліти та суспільства базується на принципі автономії розуму. Розум виступає інстанцією, з якою варто рахуватись, незважаючи ні на що. Інстанція раціонального мислення є пріоритетною при ухваленні рішень. Якщо в суспільстві цього немає, то не буде і повноцінної еліти. Ієрархії, жорсткі смислові структури насамперед «вбивають» цей принцип.
Політичну антиеліту усунуть від влади або еволюційним, або революційним шляхом. Треба розуміти, що з власної волі узурпатори не підуть зі своїх позицій. Будуть або жорсткі контрольовані зміни, або соціальний катаклізм. В останньому випадку передбачити наслідки неможливо.
Є джерела для іншої соціальної динаміки. Система владної корпорації працює, але вона делегітимізована та наражається на спротив. Бачимо протестні рухи та спроби дій. Проявом спротиву є відмова українському політикуму в довірі — наприклад, низька явка на місцевих виборах або велика частка невизначених виборців перед президентськими виборами. Умовно кажучи, 90% стейкхолдерів не довіряють правлінню. Є соціальний запит на зміни.
Як варіант змін без соціального катаклізму може бути використаний процес створення альтернативної, паралельної реальності, як у випадку з ненасильницьким спротивом Ганді. Але вже зараз можна сформулювати рішення, які необхідно ухвалити. Одне з найважливіших — знищення узурпації влади, відділення влади від бізнесу. Як саме — питання для подальшої дискусії, що запланована в CEO Club.
* Слово запозичене з французької мови, походить від латинського дієслова eligere — обирати, виокремлювати.